Пора найкраща – юність золота,
Коли так легко стеляться літа.
І мрії в серці квітнуть осяйні
І ще думки не визріли сумні.
Ще мало вами пройдено доріг,
А от шкільний позаду вже поріг!
Чимало часу – 11 літ
Ви тут навчались, пізнавали світ.
Вели дискусії про вічне і земне
Й не вірили, що швидко час мине.
Той час минав під маминим крилом,
ЇЇ зігрітий ласкою й теплом.
Та вже дитинства безтурботні сни
На жаль, минулись в розпалі весни.
І хоч-не-хоч, а треба торувати
Стежину власну з батьківської хати.
І з вдячністю вклонитись вчителям,
Вклонитись рідним нивам і гаям
І йти життям, проте й не забувати
Стежок отих до батьківської хати.
І пам’ятати завжди й повсякчас
Про школу рідну, що зростила вас.
І вчителів, і друзів, і батьків
Не забувати з відстані років.
Нехай тала́нить вам у майбутті,
І хай збуваються всі мрії золоті!
