Поради батькам

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.
2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.
3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.
4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо.
5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.
7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.
8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.
9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.
10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель»
11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…».
12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.
13. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.
15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов’язків.
16. Учіть підлітка:
– цінувати дружбу, поважати суспільну думку;
– правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;
– порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.
17. Виховуйте:
– витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.
– чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини,
18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.
19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.
20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.
21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»
22. Намагайтеся, щоб дитина була прив’язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»
23. Ваша дитина принесла бали за семестр. Знайдіть за що її похвалити.
24. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..
25. Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.
26. Коли дитина виходить з будинку, обов’язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».
27. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.
Як потрібно спілкуватися батькам з дитиною в сім’ї, щоб вона почувалася щасливою

1. Створіть природні і доброзичливі умови спілкування в сім’ї.
2. Будьте тактовними та ввічливими один з одним.
3. Не сваріться та не сперечайтеся в присутності дитини.
4. Цікавтеся справами один одного.
5. Намагайтеся не критикувати один одного (чоловік дружину і навпаки).
6. Не робіть зауважень в присутності дитини.
7. Щодня сідайте разом з дитиною за стіл.
8. Обмінюйтесь думками, радьтеся з членами сім’ї, цікавтеся їх думкою.
9. Постарайтеся концентрувати свою увагу на кращих сторонах. Не концентруйтеся на дратівливих звичках когось із членів сім’ї. Долайте своє роздратування, зверніть увагу на картину в цілому, замініть негативні емоції в своїй свідомості позитивними.
10. Робіть компліменти членам сім’ї.
11. Діліться своїми радощами і смутком. Знання подій, що відбуваються в житті всіх членів сім’ї, створює єдність, оскільки у вас з’являється загальний фундамент для досягнення успіху в майбутньому.
12. Створіть такі умови в сім’ї, при яких дитина бачитиме її (сім’ю) в ідеалі.
Якщо ваша дитина лівша

Така дитина безпосередня, довірлива, легко потрапляє під вплив сьогохвилинних почуттів і настроїв, плаксива, примхлива і схильна до люті і гніву, наполеглива у здійсненні бажань. Їй з великими труднощами даються читання і письмо, оволодіння якими в ранньому віці виявляється дійсно непосильним, а в першому класі може бути каменем спотикання. Але в цілому такі діти товариські і контактні. І якщо ми, враховуючи їх особливості, знайдемо правильні методи виховання, всі наші проблеми будуть розв’язані.
Як треба поводитися батькам з дитиною – лівшею
З огляду на підвищену емоційність і крайню вразливість такої дитини, будьте дуже чуйними і доброзичливими з нею. Створіть сприятливий клімат для неї в сім’ї. Не воюйте з нею з приводу частої впертості, а витівки впертості намагайтеся завуалювати якою-небудь грою. Прийміть як належне особливість дитини і не намагайтеся перетворити її на «правшу», пояснюючи всім і їй, що «ліворуких» людей дуже багато, і це теж різновид норми. Хваліть за найменші успіхи і заохочуйте її художній чи музичний дар, але не прагнучи «приготувати» вундеркінда. Намагайтеся частіше робити маляті сюрпризи. Не пред’являйте завищені вимоги до нього і не протиставляйте його іншим, звичайним дітям. Ні в якому разі не навчайте дитину до школи читанню, письму та іноземним мовам, тобто тому, де на неї чатують невдачі, які знижують рівень самооцінки малюка. Любіть його таким, яким він є. Якщо після п’ятирічного віку Ви помітите у дитини незрозумілі Вам нав’язливі прагнення, побоювання або страхи, зверніться негайно до фахівця.
Ваша дитина погано вчиться?

Що робити?
Зверніть увагу на те, що дитині вдається краще.
Приділіть дитині більше часу.
Знайдіть свій щоденник та перегляньте його.
Поговоріть із дитиною, налаштуйте на те, що потрібно тільки більше докладати зусиль.
Уранці, відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіху.
Що не робити?
Не дорікайте успіхами інших дітей.
Не насміхайтесь над невдачами дитини.
Не потрібна надмірна жалість до дитини.
Не читайте нотацій. Дитина і так це розуміє.
Ваша дитина говорить неправду?
Що робити?
Навчіть дитину, коли вона припуститься помилки, виправляти її.
Покажіть на своєму прикладі,що правда завжди краще.
Дайте можливість дитині вчитися на власних помилках.
Коли ви бажаєте щось з’ясувати, перевірити, зробіть так, щоб малюк цього не знав.
Покажіть дитині, що ви її любите не за досягнення, а за те, що вона є.
Що не робити?
Не влаштовуйте випробування її чесності.
Не захищайте дитину від наслідків її помилок.
Не залякуйте дитину
Ваша дитина неслухняна

Що робити?
Дайте дитині можливість здобувати власний досвід.
Будьте уважними до інтересу малюка.
Головне не скільки, а як саме ви проводите спільний час.
Якщо прохання дитини нікому не шкодить, поступіться.
Пам’ятайте, що ваш малюк – ваше відображення. Ви не дотримуєтеся своїх обіцянок – він не дотримується своїх.
Що не робити?
Не вимагайте пояснень від дитини.
Не опікайте занадто.
Не сваріться несправедливо.
Ваша дитина повільно прокидається вранці?
Що робити?
Увімкніть спокійну музику або мультфільм.
Приготуйте речі (портфель, одяг) із вечора.
Приготуйте щось смачне на сніданок.
Уточніть час укладання спати. Привчіть дитину виконувати зарядку.
Що не робити?
Не кричіть.
Не запевняйте: «Швидше! Ми запізнюємося!».
Не дорікайте.
Не лякайте тим, що в школі сваритиме вчитель.
Не допускайте перед сном збудження дитини.
Ваша дитина вередує?
Що робити?
Перемкніть увагу дитини на інший об’єкт.
Поступіть в чомусь малому, зберігаючи головне.
Разом знайдіть рішення, прийнятне для всіх.
Поясніть, що своєю поведінкою вона завдає проблеми для когось іншого.
Що не робити?
Не потрібно сперечатися.
Не бійтеся бути твердими.
Не застосовуйте силу.
Не засмучуйтеся! Дитина лише випробовує вас.
Не бійтеся твердо відмовити. Дитина добре знає, що необов’язково їй дадуть все, що вона вимагає
Рекомендації батькам першокласників
Шановні батьки, ваша дитина вперше переступить поріг нового навчального закладу – школи, де на неї чекатимуть цікаві уроки, веселі перерви, змістовне дозвілля, гарні друзі та перша вчителька. Щоб навчання першокласника було цікавим, результативним, приносило користь дитині і радість батькам, ми пропонуємо вам низку порад.

Пам’ятка батькам першокласника:
- Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в її шкільних справах і турботах, серйозне відношення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість нового статусу і діяльності.
- Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.
- Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
- Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
- Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
- Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.
- Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
- Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетна. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.
- Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.
Поради батькам щодо навчання їх дітей дистанційно
Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.
ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
- Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
- Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
- Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
- Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.
ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.
СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги
Поради щодо зняття психологічного напруження у дітей
1. Глибоке дихання. Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину.
2. Фізичні навантаження. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.
3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
4.. Художнє слово. Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.
5. Театр. Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.
6. . Музика. Російський невропатолог і психіатр В. М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.
7. . Спілкування з природою. Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій – відпочиньте з нею серед природи.
8. Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись.
9. Живопис. Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.